На допомогу батькам. Про стилі виховання.

​
Важливим для психічного здоров’я дитини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину , спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту.
Деякі батьки не лише не можуть бути взірцем для своїх дітей, а й негативно впливають на їхній психічний стан. Слід пам’ятати, що стиль поведінки батьків суттєво, а іноді й вирішально позначається на становленні творчих здібностей дитини .Тому важливо бути обізнаними із цими стилями.
Психологи виділяють демократичний, контрольний та мішаний стилі батьківського виховання.
      Демократичний. Характеризується високим рівнем сприймання дитини, добре розвиненим вербальним спілкуванням з нею, вірою в її самостійність, водночас із готовністю, за необхідності, прийти на допомогу. Унаслідок такого виховання діти вирізняються вмінням спілкуватися з однолітками; активністю, агресивністю, намаганням контролювати інших дітей, добрим фізичним розвитком.
     Контрольний . Батьки обмежують діяльність дітей , пояснюючи їм зміст заборони. За такого стилю дітям бувають властиві слухняність, нерішучість.
     Мішаний. Наслідком такого виховання найчастіше є слухняність, емоційна чутливість, навіюваність, не агресивність, не допитливість, бідна уява.
Неправильні типи виховання призводять до різних неврозів – неврастенії, істерії, психастенії.
Сучасні психологи та педагоги виділяють, три типи неправильного виховання.
1. Неприйняття, емоційне відторгнення дитини, жорсткі регламентаційні дії, нав’язування дитині певного типу поведінки відповідно до батьківських уявлень про „хороших дітей”. Інший полюс відторгнення, який характеризується цілковитою байдужістю, та браком батьківського контролю.
2. Гіперсоціалізуюче виховання – тривожно недовірливе ставлення батьків до здоров’я, навчальних успіхів та статусу дитини серед однолітків, а також надмірна занепокоєність її майбутнім.
3. Егоцентричне – надмірна увага всіх членів родини, присвоєння дитині ролі „кумира родини”, „сенсу життя”.
           Повірте в неповторність своєї дитини , у те, що вона –  унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя .
             Дозвольте дитині бути собою зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою , якою вона є.  Підкреслюйте її сильні властивості.
             Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти , що любитимете її за будь-яких обставин .
             Не бійтеся „залюбити” своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте , коли воно того бажає.
             Обираючи знаряддя виховного впливу, вдавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
             Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та безоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного і дозволяйте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
             Намагайтеся впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується , треба переконатись, що воно відповідає віковій можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І тільки в разі непослуху, батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло,  що воно має відповідати вчинку, а дитина має зрозуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що
фізичне покарання –
найостанніша та найтяжча за своїми наслідками міра.
Пам’ятайте:
Покарання – це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне. Покарання не повинно „витісняти” любов. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
   * Краще взагалі не карати, ніж карати запізно. Запізнілі покарання нагадують дитині про колишнє, перешкоджають їй змінитися.
   * Хоч би що трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
   * Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.
   * Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.
   * Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.
    * Система залякування дітей, призводить до неправдивості та нещирості – особливого способу самозбереження. Тяжкі переживання вкрай негативно позначаються на формуванні таланту, особистості, спричиняють психастенічні реакції, імпульсивні дії та афери.

Матеріал підготувала
повідний спеціаліст відділу соціальної роботи
Києво-Святошинського центру соціальних служб для сім”ї, дітей та молоді Франчук Т. В.

СІМЕЙНІ КОНФЛІКТИ. ЯК ЇХ УНИКНУТИ?


Коли ми зустрічаємося з коханою людиною , ми це робимо у зручний для нас обох час.
Ми не вплутуємо в наші стосунки гроші. Ми зустрічаємося у зручному  для нас місці. В наші стосунки не втручаються батьки.
Коли ми одружуємося, ми мріємо, що так буде завжди, що ми нібито сідаємо у «машину щастя» і … поїхали на все життя. А в житті, виявляється, все зовсім не так. Чомусь вже з перших кроків нашого подружнього  життя, у нас виникає безліч конфліктів. Чинники, які призводять до сімейних конфліктів:
◊ коли ви надто багато чекаєте від партнера, роблячи його відповідальним за ваше особисте щастя;
◊ неправильно ставитесь до сексуальних потреб у подружньому житті;
◊ заздрите успіхам партнера в сімейному житті;
◊ несерйозно ставитеся до турбот і проблем;
◊ зневагою даєте зрозуміти: «ти вже не така велика цінність для мене»;
◊ даєте зрозуміти про його зовнішню непривабливість.

​

ДЕСЯТЬ ПРАВИЛ
ПРОФІЛАКТИКИ КОНФЛІКТІВ

​

1. Вчись запам’ятовувати імена. Недбалість у цьому питанні може означати недостатній інтерес до справ інших.
2. Намагайся не додавати напруженості в середовище людей. Нехай вони відчують себе у твоїй присутності так затишно, ніби вбрані у свій улюблений одяг.
3. Намагайся поводити себе так, щоб ніщо не могло порушити твоєї рівноваги.
4. Не роби вигляд, що ти знаєш все наперед.
5. Будь цікавим для людей, щоб їхня дружба з тобою щось їм обіцяла.
6. Не допускай розв’язаності у власній поведінці.
7. Розвивай у собі доброзичливість до людей, доки не почнеш виявляти свої симпатії цілком щиро.
8. Вирішуй всі непорозуміння – як старі, так і ті, що недавно виникли. Намагайся не висувати претензій до людей.
9. Ніколи не забувай привітати  людину з успіхом чи висловити  співчуття в тяжку хвилину.
10. Передай людям свою духовну силу, і вони віддячать тобі щирою приязню.

​

Що робити , щоб не поглиблювати конфлікт.



1.Правильно вибирайте час. Не варто розпочинати важку розмову пізно ввечері, під час улюбленої передачі партнера, після того, як ви трохи випили, чи просто тоді, коли партнер менш за все очікує або мало здатний реагувати на ситуацію.
2. Говоріть про конкретну проблему. Обмежтеся початковою проблемою. Не варто перераховувати всі проблеми у стосунках, і в найменших деталях. Подумайте , чи варто розглядати всі сьогоднішні, минулі, та можливі майбутні проблеми. Це призведе тільки до зростання емоційної напруги і до того ж ви будете виглядати злопамятною людиною.
3. Уникайте узагальнень. Такі слова, як “завжди” і “ніколи” , наприклад, “ти завжди запізнюєшься”, - викликають опір партнера. Це відволікає від початкової проблеми і, відповідно, поглиблює взаємо непорозуміння.
4. Різниця у стані ні  до чого. Зробіть ставку на якість та розумність своїх аргументів , а не на те, щоб добиватися свого за допомогою зниження статусу партнера і підвищення свого. Аргументи типу таких, що ви заробляєте більше грошей, більш освіченіші, молодші чи досвідченіші, може і здатні змусити партнера замовкнути чи погодитись, але не допоможуть розвязати проблему.
5. Слухайте. Кожного разу , коли ви слухаєте, ви показуєте, що цінуєте думку свого партнера. Коли ваш партнер розмовляє, читає чи хоче спати, він вас не почує.
6. Не використовуйте ярлики. Коли ви використовуєте ярлики, ви  показуєте людині, що вона зовсім пропаща. Психологічні ярлики, як-от “дитячий”, “невротик”, “алкоголік” можуть тільки загладити питання , в якому ви себе почуваєте невпевнено.
7. Що дають пророкування. Пророкування майбутнього відволікають від обговорення реальної проблеми. (“Ти ніколи не змінишся”). Такі твердження лише захищають вас  від необхідності докладати будь-яких зусиль для створення добрих  стосунків.
8. Не застосовуйте сарказм. Сарказм – це тільки засіб сказати щось і не нести за це ніякої  відповідальності . Якщо ви саркастичним тоном кажете “ти така(ий) чудова(ий)...”, ви вкладаєте в цю фразу те, що ваш партнер – ідіот, і при цьому не несете ніякої відповідальності за це.
9. Не переходьте на особистість. Ніхто не зможе розв’язати конфлікт, якщо буде переходити на особистості. В такій ситуації ваш партнер почне захищатися так сильно, що конфлікт не розвяжеться. Це просто маніпулювання.
10. Подумайте, перед тим як грати роль страдника. Ця  тактика може повністю дозорієнтувати  партнера. Найбільш жорсткий варіант – загрожувати смертю, якщо партнер не зміниться . Це просто маніпулювання .
11. Гроші – це не аргумент для конфлікту. “Будеш заробляти стільки, скільки я...”, “Будеш робити стільки я, будеш мати право на власну думку”.
12. Діти – це не аргумент для конфлікту. “Коли б ти більше був(ла) з дітьми, такого б не трапилося”.
13. Родинні звязки – це теж не аргумент. “Ти поводиш себе так, як твій батько” – ця фраза зруйнує увагу партнера до ваших  слів і позбавить його почуття власної гідності.
14. Не давайте поради, як себе поводити, думати, почувати. Коли ви даєте пораду, ви займаєте позицію повної переваги. Подумайте, як ви відноситесь до того, що вам  весь час кажуть, що робити.
15. Уникайте погроз. “Якщо ти не зробиш, я зроблю...”
16. Дотримуйтеся сталості. Постійна зміна своєї позиції виводить партнера з рівноваги. Наприклад, ви поводите себе нестало, якщо скаржитеся, що партнер ніколи не розмовляє з вами, а потім ігноруєте все, що він(вона) вам говорить.

​

​

Матеріал підготувала
повідний спеціаліст відділу соціальної роботи
Києво-Святошинського центру соціальних служб для сім”ї, дітей та молоді Франчук Т. В.

СПІЛКУВАННЯ З ДИТИНОЮ.



“Дітям постійно задають одне і те саме питання: “Ким ти збираєшся бути?” Відважним буде та маленька людина, у якої вистачить сміливості подивитися дорослому у вічі і відповісти: “Я вже є.” Ми, дорослі, забули, якщо коли не будь знали, що дитина – це активний учасник і член нашого суспільства з самого його народження. Дитинство не є той час, коли формується людина, яка тільки потім буде жити справжнім, повноцінним життям. Дитина вже живе! І ні один малюк не втратить цікавості до життя і не перестане радіти йому, якщо тільки не буде відкинутим дорослими, які запевнили себе, що дитинство – це лише період підготовки.”
Девід Єлкінд
     Прагнучи досягти успіху за будь-яку ціну, батьки забувають, що діти залишаються дітьми: їм хочеться погратися, побігати, „розрядитися”,- вони  потребують часу, щоб стати такими свідомими, якими їх хочуть бачити дорослі.
Важливо пам’ятати, що, спілкуючись із дітьми, не слід удаватися до погроз, жорсткої критики, безапеляційних тверджень, невчасних порад тощо.
Погрози викликають страх, відчуття підлеглості, образу, ворожість.
Критика з негативним забарвленням, яка не залишає надії на виправлення (Ти зовсім не навчений працювати; Твої зошити такі неохайні!), досить небезпечна – бо позбавляє дитину батьківської любові та підтримки.
Накази (Це тобі каже батько(мати), ти повинен слухатись; Як тобі не соромно так розмовляти з дорослими? Негайно припини!) – виявлення влади над іншою людиною, отже вони нищать атмосферу рівноправності.
Образливі прізвиська, що принижують гідність людини будь-якого віку (Таке скаже тільки дурень; І в кого такий йолоп міг уродитися!) закріплюють у свідомої дитини модель приниження інших і руйнують її самооцінку, позначаючись на захисних механізмах.
Допит – образливе з’ясовування несуттєвих деталей (Ну, то скільки годин у тебе пішло на це?; Скільки-скільки це коштувало?) – фактично є виявом недовіри до дитини.
Безапеляційні твердження щодо поведінки (Ти ніколи не мав бажання цим займатись;Ти не хочеш поводитися так, як слід, ти чиниш мені на зло) болючі для дитини і шкодять її психічному здоров’ю, бо заважають дорослому збагнути її дії через тлумачення або вигадування „фактів”.
Невчасними порадами саме тоді , коли дитина просто хоче, щоб її вислухали, справі не зарадиш ( Якби у тебе на столі був лад, то не довелося б хвилюватися, коли ти шукаєш потрібні папери; Чому ти не зробила це так, як я тобі казав, а тепер маєш) .
Обговорюючи з дитиною її поведінку, батьки мають підкреслити, що в цілому задоволені дитиною як особистістю. Це можна зробити, кажучи: „Ти припустився помилок, але подивись як ти...”Цим протиставленням  батьки дають зрозуміти, що найбільше їх цікавлять успіхи дитини, а не її помилки.
Батьки повинні вживати слова,  які працюють на розвиток і почуття адекватності. Навіть упродовж одного дня вони неодноразово мають можливість зробити так, щоб дитина почувалася корисною і адекватною, показавши, що задоволені її досягненнями або намаганнями. Або навчити її справлятися з різними завданнями, створивши настанову: „Ти можеш це зробити”.
Отже, уникайте, стережіться невдалих реплік. Аналізуйте свої дії та щовечора пригадуйте, скільки разів ви сказали дитині:
- Мені ніколи.                                               - Неправильно.   
- Подивися, що ти накоїв.                           - Коли ж ти навчишся ?!
- Не говори так швидко.                              - Скільки разів тобі казали!..
- Це треба робити не так.                             - Ні,  я не можу!
Уникаючи цих реплік, ви можете підтримати дитину, переконати що вона вам не байдужа.
Якщо навіть дитина не може успішно впоратись з чимось, батьки мають дати їй зрозуміти,  що їхні почуття до неї не змінились. Корисними  можуть бути такі висловлювання: 
         - Мені було б приємно подивитися, як ти це робиш!
         - Якщо навіть вийде щось не так, як тобі хотілося, це все одно не буде для тебе зайвим.
         - Усі ми люди, і всі ми робимо помилки. Зрештою, виправляючи свої помилки, ти вчишся.
Для того щоб показати віру в дитину, батькам слід мати мужність і бажання, аби:
- забути про її колишні поразки;
- допомогти їй переконатися, що вона впорається із завданням;
- дати можливість розпочати все „ з нуля”, з огляду на те, що батьки вірять у неї, у її  спроможність досягти успіху;
- пам’ятати про успіхи і повертатися до них, а не до помилок.
Украй важливо піклуватися про створення ситуації гарантованого успіху. Можливо, для цього треба буде дещо змінити вимоги до дитини, але справа того варта. Слід чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.
Отже, щоб підтримати дитину, необхідно:
•спиратися на її сильні сторони.
•уникати акцентування уваги на невдачах.
•показувати, що ви задоволені дитиною.
•прагнути і вміти виявити любов до дитини.
•навчити дитину подрібнювати великі завдання на менші, тобто такі, з якими вона може впоратись.
•проводити з дитиною більше часу.
•спілкуючись із дитиною, активно використовувати гумор.
•знати про всі спроби до яких удавалася дитина, щоб упоратися із завданням.
•уміти взаємодіяти з дитиною.
•дозволяти їй (там де це можливо) самій вирішувати проблеми.
•уникати дисциплінарних заходів.
•зважати на індивідуальність дитини.
•демонструвати оптимізм.. Одні висловлювання підтримують дитину, інші –  руйнують її віру в себе.
Ось, наприклад, слова, якими можна підтримати:
- Знаючи тебе, певен, що все зробиш як слід.
- Ти робиш це дуже добре.
- У тебе є певні думки щодо цього. Чи готовий ти діяти?
- Це виклик, але я не сумніваюсь, що ти готовий до нього.
Або – цілком протилежні:
- Цю ідею просто неможливо реалізувати.
- Для тебе це надто складно, тому це зроблю я.
     Батьки часто плутають підтримку з похвалою і нагородою. Похвала може й не бути підтримкою. Скажімо, надміру щедра похвала може здатися дитині не щирою, а в такому разі, якщо дитина подобається, що не відповідає батьківським сподіванням, - може підтримати.
     Підтримка має допомогти дитині відчути свою потрібність. Нагорода є визнанням або того, що дитина зробила щось якнайкраще, або її досягнень упродовж певного часу. Натомість підтримка спрямована на будь-який, бодай і малий прогрес.
     Коли ми задоволені тим, що робить дитина, це підтримує її і стимулює продовжувати справу або робити нові спроби. Тоді  вона задоволена собою.
       Підтримувати можна  :
Окремими словами ( „красиво”, „акуратно”, „прекрасно”, „чудово”)
Висловлюваннями („Я пишаюся тобою”, „Мені подобається, як ти працюєш”, „Дякую”, „Я задоволений, що ти брав участь у цьому”)
Дотиками (поплескати по плечу; торкнутися руки; обійняти її);
Спільними діями , фізичними взаємодіями (сидіти, стояти поруч із дитиною; м’яко вести її; гратися з нею; слухати її; їсти разом);
Виразом обличчя ( усмішкою, підморгуванням, кивком, сміхом).

​

Матеріал підготувала
повідний спеціаліст відділу соціальної роботи
Києво-Святошинського центру соціальних служб для сім”ї, дітей та молоді Франчук Т. В